Форум Библиотека Методики Статьи Программы Тесты Термины Психология в лицах Размещение информации Контакты

Поиск

Оглавление


Главная - История - Григорій Костюк: Психологічна теорія особистості

Григорій Костюк: Психологічна теорія особистості

 

Григорій Силович Костюк (1899-1982) – видатний український психолог, доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН СРСР, засновник і перший директор Інституту психології України (1945-1972), що нині носить його ім’я. Широко відомий у вітчизняній та світовій психології своїми дослідженнями теоретико-методологічних основ психології, психологічних проблем мислення та розумових здібностей, обгрунтуванням принципу розвитку в психології, розробкою теорії і практики педагогічного керівництва психічним розвитком особистості, професійного становлення особистості, питань історії психологічної науки тощо.

Виходець з простої селянської родини, Г. С. Костюк уже в 19 років почав працювати вчителем у рідному селі Могильному (нині Гайворонського району Кіровоградської області). Навчаючись (з 1920 по 1923 р.) на філософсько-педагогічному факультеті Київського інституту народної освіти, він водночас викладає математику в школі, згодом завідує дослідною школою Наркомату освіти УРСР, проводить там дослідження з психології навчання й розвитку учнів, публікує їх результати. І відразу ж, у перших своїх працях, порушує принципові питання, актуальні і в теоретичному, і в практичному відношенні. Базуючись на аналізі великого емпіричного матеріалу, молодий науковець ставить під сумнів поширену на той час думку про те, що показники розумових здібностей кожної дитини незмінні, розкриває провідну роль умов, у яких відбувається психічний розвиток підростаючої особистості.

Прийшовши до психологічної науки з учительської ниви, Григорій Силович протягом усієї своєї наукової діяльності підтримував тісний зв’язок із школою, добре знав її проблеми й потреби. Постійні спостереження за дітьми й спілкування з ними, проведення спеціальних експериментів, ретельне вивчення надбань світової психології та споріднених з нею наук, широка ерудиція в найрізноманітніших галузях знань, від математики до музики, – усе це, помножене на гострий аналітичний розум і опліднене високою ідейністю та людяністю, дало Г. С. Костюкові змогу досягти великих наукових звершень.

Талановитий експериментатор і теоретик, він рано виявив також організаторські здібності. У тридцяті роки Костюк очолює кафедру психології Київського педагогічного інституту і психологічний відділ Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Веде активну викладацьку роботу, здійснює ґрунтовні дослідження, друкує чимало статей, працює над першим на Україні підручником з психології для вузів. Цей підручник, з 20 розділів якого 16 написав Костюк, вийшов друком у 1939 р.

Підручник перевидавався у 1941, 1955, 1961, 1968 рр., як правило, у поновленому, доопрацьованому вигляді, і щоразу його відповідальним редактором і основним автором був Костюк. У 1976 р. за редакцією Г.С.Костюка опубліковано посібник з вікової психології. Високий науковий рівень, чіткість ідейних позицій, ясність викладу – ці риси Костюко-вих підручників належно оцінені фахівцями й педагогічною громадськістю.

У роки Великої Вітчизняної війни Г.С.Костюк, на той час уже професор, завідує кафедрою педагогіки і психології Сталінградського педінституту, у складі добровільної протипожежної дружини бере участь у захисті міста; пізніше викладає в Об’єднаному українському університеті, який працював під час війни у Кзил-Орді (Казахська РСР). Після звільнення Києва від фашистів Григорій Силович повертається на Україну й знову натхненно працює на тих самих посадах, що й до війни.

У жовтні 1945 р. за ініціативою Г.С.Костюка створюється Науково-дослідний інститут психології УРСР. Під його керівництвом (протягом 27 років) ця установа стала важливим осередком психологічної думки, кузнею психологічних кадрів, центром координації наукової діяльності українських психологів. Здобули визнання наукової і педагогічної громадськості проведені в інституті дослідження: в галузі формування особистості (П.Р.Чамата, П.Г.Саприкін, Т.В.Рубцова, О.І.Жаворонко, М.Й.Боришевський, В.К.Котирло та ін.), розвитку мислення й уяви (Т.В.Косма, Л.К.Балацька, М.В.Вовчик-Блакитна, Н.М.Стадненко та ін.), розвитку мовлення в нормальних і аномальних дітей (О.М.Раєвський, О.І.Синиця, Б.Ф.Баєв, А.М.Гольдберг та ін.), психології учбової діяльності та програмованого навчання (О.В.Скрипченко, Л.М.Проколієнко, М.І.Алексеєва, Ю.І.Машбиць та ін.), психології праці й трудового навчання (Є.О.Мілерян, В.В.Містюк, В.О.Моляко, Б.О.Федоришин та ін.), психофізіологічних факторів ефективності учбової діяльності (Р.І.Тамуріді, М.Ю.Малков, О.Т.Губко та ін.), соціально-психологічних проблем педагогічного колективу (Р.X.Шакуров та ін.), історії психології (П.М.Пелех та ін.). У найтіснішому контакті з Інститутом психології УРСР й особисто з Г.С.Костюком працювали психологи інших міст республіки, а також київських вузів. Зокрема, у Харкові успішно розробляли проблеми психології пам’яті П.І.Зінченко, С.П.Бочарова, П.Б.Невельський, Г.К.Середа та ін., проблеми психології навчання – Ф.Г.Боданський, В.В.Рєпкін та ін. Сприйняття часу плідно вивчав Д.Г.Елькін в Одесі, питання психології спорту і контрольну функцію психіки – Я.І.Цурковський у Львові та М.Р.Богуш у Київському інституті фізкультури; проблеми психології вчителя – Д.Ф.Ніколенко в Київському педагогічному інституті ім. О.М.Горького, проблеми історії психології та психології творчості – М.К.Година у Львові та В.А.Роменець у Київському університеті.

Організуючи дослідження, що мали безпосередню практичну спрямованість (з професійної орієнтації, профвідбору, з методики навчання розв’язувати задачі за допомогою обчислювальних машин), Г.С.Костюк добивався високого теоретичного й методичного рівня та належної результативності цих розробок.

Велику науково-організаційну роботу проводив Г.С.Костюк, виконуючи свої громадські обов’язки – як член президії Академії педагогічних наук СРСР, голова Українського відділення Товариства психологів СРСР, член редколегій журналів “Вопросы психологии” і “Радянська школа”. Григорій Силович постійно підтримував інтенсивні творчі зв’язки психологами Москви, Ленінграда, інших міст. Брав активну участь у підготовці й проведенні всесоюзних психологічних нарад і з’їздів, у виробленні їхніх рішень. На міжнародних психологічних форумах він активно відстоював принципові позиції радянської науки.

Протягом багатьох років Г.С.Костюк з великим успіхом читав лекції в Київському педагогічному інституті ім. О.М.Горького, керував аспірантами, надавав безкорисливу допомогу численним дослідникам – і початківцям, і досвідченим ученим.

Звільнившись у 1972 р. від адміністративних обов’язків, Г.С.Костюк продовжував плідну наукову роботу. У цей період він очолював лабораторію психології особистості Інституту психології УРСР і Київську лабораторію розвитку мислення школярів Інституту загальної та педагогічної психології Академії педагогічнихнаук СРСР.

Великі заслуги має Г.С.Костюк в організації та здійсненні історико-психологічних досліджень. У п’ятдесяті роки за його редакцією вийшли чотири томи “Нарисів з історії вітчизняної психології”. У працях Г.С.Костюка знайшли всебічний аналіз психологічні погляди видатних діячів російської та української культури – М.В.Ломоносова, Г.С.Сковороди, О.М.Радищева, В.Г.Бєлінського, О.І.Герцена, Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, О.М.Горького. Костюк один з перших охарактеризував психологічні ідеї К.Д.Ушинського, що сприяло творчому освоєнню невичерпної спадщини великого педагога-демократа.

Аналізуючі такі складні питання, як, наприклад, співвідношення біологічних і соціальних факторів у детермінації психічного розвитку, у формуванні здібностей, Г.С.Костюк рішуче відкидав однобічні, спрощені тлумачення. Він наполягав на необхідності врахування багатогранності, різнобічності, суперечливості процесів, що їх вивчає психологія, їхньої, як він казав, “складної діалектики”. Г.С.Костгок ніколи не обмежувався констатацією наявності протилежних сторін у досліджуваних явищах, розкривав ці сторони у їхньому взаємозв’язку і взаємодії, тобто системно. Він відстоював думку про єдність основних психологічних закономірностей при всій різноманітності їхніх проявів. Зокрема, різні якості особистості, які формуються у процесі виховання (морального, розумового, естетичного, трудового), мають, за Костюком, спільні ознаки своєї структури. У кожній із цих якостей він виділяв знання, мотиви і способи дій як структурні компоненти. Наприклад, готовність до праці включає, на його думку, усвідомлення необхідності працювати, потребу в праці, наявність потрібних умінь і навичок.

Г.С.Костюк гостро критикував однобічні погляди при розгляді взаємозв’язку психології з іншими науками. Зокрема, наголошуючи на необхідності вивчення нейрофізіологічних механізмів психічних явищ, він водночас категорично виступав проти спроб (досить наполегливих на початку п’ятдесятих років) поставити під сумнів правомірність існування психології як самостійної науки, підмінити її фізіологією вищої нервової діяльності. Разом з тим Г.С.Костюк постійно вимагав взаємодії психології з суміжними науками. Так, аналізуючи взаємозв’язок психології з соціологією, він зазначав, що “психологія особистості так само потрібна соціологам, як і соціологічні дані психологам”.

Плідним було співробітництво Г.С.Костюка з видатним кібернетиком В.М.Глушковим, яке знайшло вияв у спільних публікаціях із проблем програмованого навчання і в організації в Науково-дослідному інституті психології УРСР досліджень психолого-кібернетичного профілю. Результати цих досліджень сьогодні застосовуються і далі розвиваються у розв’язанні проблем комп’ютеризації навчання.

Особливу увагу приділяв Григорій Силович тісному зв’язку психології з педагогічною наукою і з практикою навчання й виховання.

Зокрема він переконливо обгрунтував положення про необхідність дослідження й формування діяльності суб’єкта в єдності її сторін, що визначають: по-перше, її зміст, тобто характеристики об’єктів, відображуваних і перетворюваних суб’єктом; по-друге, мотиви, спонуки до діяльності; по-третє, операції, за допомогою яких вона здійснюється. Ці сторони (так само як аналогічні компоненти якостей особистості) тісно пов’язані одна з одною, але кожна з них потребує спеціальної уваги, в тому числі у педагогічному керівництві діяльністю.

Г.С.Костюк успішно розробляв також тлумачення діяльності суб’єкта як системи процесів розв’язування різноманітних задач. Розуміючи поняття задачі дуже широко, Г.С.Костюк виділяв у діяльності (зокрема, учбовій) різновиди задач, що розрізняються за типом психічного процесу (сприймання, пам’яті, уяви, мислення), який відіграє провідну роль в їхньому розв’язанні. При цьому він підкреслював необхідність забезпечення центрального місця мислительних задач у структурі процесу учіння.

Чільне місце у науковій спадщині Г.С.Костюка посідають дослідження закономірностей психічного розвитку. Розкриваючи співвідношення різних його чинників: внутрішніх і зовнішніх, в тому числі педагогічних впливів, – Г.С.Костюк спирався на критичний аналіз даних світової науки у цій галузі, на праці Л.С.Виготського і С.Л.Рубінштейна. Зовнішні і внутрішні умови психічного розвитку він розглядав як протилежності, що тісно взаємопов’язані й переходять одна в одну. Знання, вміння, ціннісні орієнтації, які засвоїв суб’єкт, перетворюються у внутрішні фактори його дальшого розвитку, визначають те, як він сприйматиме наступні зовнішні впливи.

Рушійні сили психічного розвитку він вбачав у властивих суб’єктові внутрішніх суперечностях. До їх числа належать розбіжності між новими потребами і прагненнями суб’єкта і наявним рівнем оволодіння засобами їх задоволення; між рівнем розвитку, що його досяг суб’єкт, і функціями, які йому доводиться виконувати; між тенденціями до інертності, сталості, з одного боку, і до рухливості, змін – з іншого. Педагогічні впливи повинні сприяти розв’язанню у потрібному для суспільства напрямку внутрішніх суперечностей суб’єкта ї водночас виникненню нових, бо без них неможливий дальший розвиток. Виховання ставить перед особистістю нові цілі, які, усвідомлюючись та приймаючись нею, стають цілями її власної діяльності. Розходження між ними і наявними в особистості засобами їх досягнення спонукають її до саморуху.

Виходячи з наведених положень, Г.С.Костюк висував принципові вимоги до виховання й навчання. Він вказував, що зазнає невдач таке виховання, яке зводиться до сукупності “заходів”, зовнішніх впливів на вихованців та ігнорує їхні потреби, думки, почуття, прагнення, їхній внутрішній світ, через який воно тільки й може здійснити свої цілі. Уточнюючи тезу про істотну залежність змісту психічного розвитку від соціального середовища, Г.С.Костюк підкреслював, що цей зміст визначається діяльністю суб’єкта у середовищі. Тому виховання робить істотний внесок у психічний розвиток суб’єкта саме через організацію та стимуляцію його діяльності, впливаючи на її-мотивацію, зміст і операційний склад. У наш час, коли педагогами – теоретиками й практиками – дедалі повніше усвідомлюється необхідність істотного піднесення рівня активності й самостійності учнів та учнівських колективів, ідеї Г.С.Костюка, що стосуються психологічних механізмів цього процесу, заслуговують на пильну увагу.

У працях Г. С. Костюка розкривається діалектичний взаємозв’язок навчання і психічного розвитку, з’ясовується, як кожний з цих процесів створює передумови для успішного перебігу іншого. Ставлячи перед школярами нові пізнавальні й практичні задачі, озброюючи їх засобами розв’язання цих задач, навчання йде попереду розвитку. Разом з тим воно спирається не тільки на те, що вже досягнуто дитиною в ході її розвитку, а й на її потенційні можливості, які, підкреслював Г.С.Костюк, завжди ширші від їх реалізації. Розвиваюча функція навчання, писав Костюк, реалізується успішно тільки за певних умов. Зокрема, потрібно приділяти належну увагу не тільки змісту, що має бути засвоєний, а й способам роботи учнів, формам їхньої пізнавальної діяльності, мотивам учіння. 

У центрі наукових інтересів Г.С.Костюка завжди залишалась проблема здібностей, індивідуальних відмінностей у психічній діяльності. Вчений послідовно виступав і проти ототожнення здібностей з природженими задатками, і проти ігнорування ролі останніх. Розвиваюча дія педагогічних впливів, підкреслював він, опосередковується індивідуальними особливостями психіки учнів. Навчання зовсім не повинне нівелювати такі особливості (та це й неможливо зробити), завдання полягає “у тому, щоб ширше й повніше розвивати розумові сили, здібності кожного школяра відповідно до його можливостей та ідеалів нашого суспільства”. Процес навчання можна й треба будувати так, казав Г.С.Костюк, щоб усі учні, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей, успішно оволодівали обов’язковим програмним матеріалом, але щоб водночас могла розкритися індивідуальна своєрідність кожної дитини, найповніше реалізувалися її можливості.

Зі сказаного вище цілком ясно, що ідеї, висунуті й розвинуті Г.С.Костюком, актуальні й сьогодні. Вони мають важливе значення для психологічного забезпечення перебудови загальноосвітньої та професійної школи, вищої та середньої спеціальної освіти. Йдеться, зокрема, про вироблення психологічних рекомендацій з проблем всебічного розвитку особистості на всіх етапах навчання й виховання, про вдосконалення змісту, методів і засобів педагогічного керівництва становленням особистості, а також психолого-педагогічної підготовки вчительських кадрів.

Праці Г.С.Костюка залишаються на озброєнні радянських психологів і педагогів. Так само залишається і пам’ять про його прекрасні людські якості – скромність, безкорисливість, активну доброту у поєднанні з чесністю і працьовитістю, непохитною вірністю громадському і науковому обов’язку.

 


Тэги: Костюк Григорий 

Разработка - компания Мегаинфо