Форум Библиотека Методики Статьи Программы Тесты Термины Психология в лицах Размещение информации Контакты

Поиск

Оглавление


Главная - История - П.Д. ЮРКЕВИЧ І МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ (сторінка до біографії)

П.Д. ЮРКЕВИЧ І МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ (сторінка до біографії)

П. Д. ЮРКЕВИЧ І МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ (сторінка до біографії)

Як відомо, новий, 1862 П.Д. Юркевич зустрів на посаді ординарного професора кафедри філософії Імпера-торського московського університету.

Московському дебюту П.Д. Юркевича передували студентські заворушення в Санкт-Петербурзькому і Московському університетах. Початок заворушенням поклали студенти Петербурзького університету, вимагаючи від керівництва відновлення забороненого напередодні права на сходки, а також скасування непомірне високої й однакової для всіх плати за навчання, припинення нагляду за ними тощо. В результаті 24 вересня 1861 року Санкт-Петербурзький університет було закрито. Вулична демонстрація студентів 25 вересня була розігнана силами поліції. Події в Петербурзі викликали стихійний акт підтримки з боку студентів Московського університету, ініціаторами якого були першокурсники юридичного факультету. Університетське керівництво, щоб запобігти поширенню заворушень, відмінило заняття перших курсів. Таке рішення призвело лише до загострення ситуації й після невдалої спроби студентів задовольнити свої вимоги офіційним шляхом, невдоволення вилилось у масову акцію, яка, як і в Петербурзі, була придушена поліцією. До моменту прибуття П. Д. Юркевича в Москву офіційне рішення у цій справі ще не було прийнято, і студенти перебували в напруженому чеканні.

В такій ситуації П.Д. Юркевич 16 січня 1862 року прочитав свою першу лекцію в Московському університеті, яку, не зраджуючи свої переконання, присвятив обговоренню ролі філософії як вищого вияву духу, яка має самостійне значення, незалежне від утилітарних тенденцій часу. Задача філософії, за П.Д. Юркевичем, полягає в здійсненні вищого синтезу всіх істин, накопичених усіма науками, зокрема й релігією. Цілісне знання - таке завдання філософії, якщо вона бажає піднятися на відповідну їй висоту. Але, за свідченням В.С. Соловйова, що слухав лекції П.Д. Юркевича, студенти не мали з них багато користі, а сам професор не викликав у них особливих симпатій. Причиною цього, на думку філософа, була непідготовленість аудиторії до сприйняття філософської думки, домінування в суспільстві інтересів, пов`язаних із завданнями практичного життя, упередженість студентів щодо особи професора, який зазіхнув свого часу на авторитет молодіжного кумира. Жадоба до знань перемагалась буденністю. Натомість, за свідченням одного із слухачів, «лекції П.Д. Юркевича (цитуємо спогади В.Ключевського про третю лекцію 27 січня 1862 року. – Ю.Р.) кожного разу відвідують не лише студенти, але і інші цікаві до цього: опікувач нашого університету генерал, ректор Альфонський, Сергієвський, священик Преображенський (кандидат на посаду професора філософії, яку обіймав П.Д. Юркевич. – Ю.Р.) і інші професори. Сергієвський навіть кидає свою лекцію у вівторок, тому що вона збігається з лекцією Юркевича. Уявіть собі. Аудиторія переповнена студентами і стільцями для «високих» відвідувачів. Після кожної лекції в голові залишається таке ясне уявлення про все прочитане, що варто лише незначних зусиль, щоб потім бути в змозі відтворити увесь ряд думок. Таке ясне, діалектичне послідовне викладання Юркевича» [1. с. 531].

Юркевич, як і напередодні, продовжує В.Ключевський описувати свої враження від четвертої лекції (15 лютого 1862 р.), «з`являється з військовою і не військовою світою і як і раніше, його лекції пробуджують цікавість, це тому, що він не говорить фраз» [2]. Після п`ятої лекції виникла навіть необхідність у їх літографуванні (на жаль, лекції Юркевича так і не побачили світ, а літографії, хоч і «дурно складені» (В.Ключевський), досі не виявлені).

З переходом на кафедру Московського університету очікуваної душевної рівноваги П.Д. Юркевич не отримав. Схвальна рецензія М. Каткова на першу лекцію П.Д. Юркевича породила нову серію звинувачень професора в сповіданні ним віджилого світогляду. Жару піддала стаття, що з`явилася в лютневій книжці «Современника» (стаття М.А.Антоновича «Сучасна фізіологія та психологія»), на яку згаданий у ній П.Д. Юркевич відповів досить різко і не без «полемічних прянощів» (Я. Колубовський). За нещасним збігом обставин відповідь П.Д. Юркевича було вміщено в тому самому номері журналу (червневому), в якому редактор (М.Катков), умістив компрометуючу, як він вважав, інформацію про непорядність видавця «Колокола»). Ця публікація «назавжди знищила популярність М. Каткова як талановитого публіциста» (А. Ходзинський), і прилюдна поява в його товаристві розцінювалася як «серойзний ризик». О. Герцен не забарився з відповіддю, і у притаманній йому манері став вимагати від М. Каткова (і П. Леонтьєва) привселюдної сатисфакції. Оскільки для громадськості участь М.Н. Каткова у справі П.Д. Юркевича не була таємницею, то до імені П.Д. Юркевича додалася недвозначна характеристика прихильника обскурантизму. Опоненти не обмежувались незмінним викриттям П.Д. Юркевича в пресі. А. Ходзинський свідчить, що вже на п`ятій публічній лекції П.Д. Юркевича (з десяти лекцій, прочитаних ним у період від 18 листопада до 23 березня 1863 року), що зібрала, як завше, повну аудиторію, лектору було передано анонімну записку (випадково або спеціально збережену П.Д. Юркевичем) наступного змісту: «Ви надто покладаєтеся на логіку. Як відомо, логіка лише допомагає нам робити вірні висновки з фактів. Між тим, Ви вважаєте, що якщо силою логіки спростували якийсь висновок, то спростували і сам факт, зробили його негідним... Якщо матеріалісти помиляються, то й Ви не вільні від помилок. Тому маю честь попередити Вас, шановний добродію, – якщо на наступних лекціях Ви не залишите цинізму, не будете з повагою ставитись до матеріалістів, то почуєте не шикання, а свист. А ще краще зробите, якщо усвідомите своє безсилля і припините лекції, чим звільните публіку від великої омани, а себе від образливих підозр» [3, с. 571]. Лекції П.Д. Юркевич не припинив, а оприлюднив на шостій лекції наведену вище записку і вдався до докладнішої критики поглядів матеріалістів на природу психічних явищ.

В цьому зв`язку не зайве буде відзначити, що в цей час (точніше 9 березня 1862 року) був освистаний і М.І. Костомаров, який виступав із публічними лекціями в Петербурзькому університеті. Відповідь М.І. Костомарова («Ці крики і свистки мене не засмучують; я служу науці та високо ціную усяку свободу думок, і корюся законним діям, але я не можу співчувати цьому псевдолібералізму, який намагається насилувати совість та переконання інших. Скажу вам, ласкаві добродії, що ці ліберали, які так мене винагороджують, не більш як Репетилови, з яких років через десять вийдуть Расплюєви» [4, с. 220]) лише підігріли емоції таких невибагливих критиканів наукової думки і особи доповідача - до свистків додалися «лайки». Впертість лектора, що не бажав припинити запланований цикл лекцій, намагався зломити М.Г. Чернишевський. «Тут приїхав до мене Чернишевський, – згадує М.І. Костомаров, - і став просити мене не читати лекцій і не дратувати молодь, тому що, як йому відомо, молодь налаштована проти мене, збирається влаштувати мені в моїй аудиторії скандал гірше першого. Я відповідав, що якщо це йому відомо, то набагато вірніше було б звернутися до тих, хто думає влаштувати скандал, і умовити їх не робити цього. Чернишевський поїхав від мене роздратований і відповів, що спробує призупинити мої лекції проханням до міністра і до генерал-губернатора. Я заявив йому, що якщо урядові особи, наділені правом призупиняти читання лекцій, щоб запобігти безладдю, то я підкорююся цьому; удавати з себе хворого, коли я не хворий, не стану, тому що це означало б, що, оголосивши публіці про майбутнє моє читання, раптом злякатися молоді і вільно чи невільно прилучитися до їх партії і взяти участь у програмі їхніх дій. Через день після цього я отримав від міністра повідомлення про те, що читання публічних лекцій припиняється. Мені невідомо: чи зроблено це завдяки клопотанню Чернишевського чи без нього, але справа тим для мене і скінчилась. Я почав отримувати один за одним анонімні листи, складені з явним бажанням образити і роздратувати мене» [5, с. 221]. Врешті-решт роздратований цими листами М.І. Костомаров подав у відставку, як було прийнято.

Інцидент із П.Д. Юркевичем, який отримав розголос, знову викликав бурхливу реакцію преси. Новий «журнальний похід» проти П.Д. Юркевича намагався, але марно, зупинити І.С. Аксаков. «Сучасний матеріалізм, – апелював автор до молоді, – є випадкова форма великою мірою законного заперечення тих умов, у яких відбувається наш політичний, громадський і духовний розвиток. Тільки непослідовність матеріалістів, у якій виявляється благородна нездатність людської природи до кінця утвердити консервативність цього вчення – утримує в рядах послідовників цієї школи багато молодих, чистих та благородних душ. Насправді матеріалізм являє дійсну небезпеку для суспільної свободи, бо свобода є явище виключно духовне, яке спирається на повну повагу до особистості й на визнання за нею права морального на незалежність духовного її розвитку. Скандал, влаштований Юркевичу, є деспотичний замах на утиск інших переконань, що зовсім не личить молодому поколінню. Все наше горе полягає в перевазі у нашому суспільному житті саме зовнішнього примусу, і ось молоде покоління опиняється серед прихильників принципу грубої сили, тільки в іншій формі» [6, с. 574].

Дочитавши до кінця виголошений цикл лекцій, П.Д. Юркевич до цього роду діяльності надалі не звертався, повністю заглибився в труди «чистої академічності». Вже у 1864 р. за його редакцією вийшов студентський переклад двотомного історико-філософського твору А. Швеглера. Це був передостанній випадок звернення П.Д. Юркевича до проблем філософії; останній раз він торкнувся своєї задушевної, сформульованої ще в першому творі теми, в промові «Розум згідно з ученням Платона і досвід згідно з ученням Канта», виголошеної на урочистому зібранні університету 12 січня 1866 року. Здійснений у цій роботі порівняльний аналіз філософських систем Платона і Канта є, за оцінкою компетентних спеціалістів, «одним із найглибших в російській філософії» [7, с. б].

П.Д. Юркевич усе більше уваги приділяє педагогічній проблематиці (він став ініціатором читання курсу педагогіки на всіх факультетах університету з тим, щоб його випускники мали можливість зі знанням справи займатися педагогічною діяльністю), і не тільки як теоретик, але і як викладач учительської семінарії. Педагогічні погляди П.Д. Юркевича стали об`єктом не менш жорсткої критики, переважно однобічної і «вкрай неспівчутливої» (єресь, ретроградство, пережиток - це ще не найгірші визначення рецензентів).

Перебуваючи під постійною і відверто упередженою увагою з боку друкованих органів, що не допускали інших думок, П.Д. Юркевич, здається, вирішив не давати останнім приводу для чергового наступу. Він порушив мовчання лише одного разу (в 1840 р.), коли взявся до захисту професора Г. Струве, який став жертвою публічних нападок з боку опонентів, з якими П.Д. Юркевич вів колись боротьбу у цілковитій самоті. З восьми (якщо не рахувати двох невеличких рецензій на педагогічні роботи) творів, написаних П.Д. Юркевичем за десятирічний період служіння в Московському університеті (після 1872 року праці П.Д. Юркевича друком не з`являлися), один присвячений філософії (в київський період ним було написано за неповні три роки сім філософських робіт), два – проблемам психології (вірніше, психофізіології) і п`ять – педагогічній тематиці [8].

Останні два роки життя П.Д. Юркевич перебував у мовчанні, а невдовзі після смерті дружини (1873), замовк назавжди (4 жовтня 1874 року). «Перед спуском труни в могилу, – свідчить А. Ходзицький (скоріш за все, зі слів брата небіжчика, А.Д. Юркевича (1833-1896), на той час учителя грецької мови 2-ї Київської гімназії, яку, до речі, закінчив свого часу П.П. Блонський, з 1887 року – директора 3-ї Київської гімназії. – Ю.Р.), – було виголошено ще одну без смаку складену, але задушевну промову шкільним товаришем і другом П.Д. Юркевича, що випадково приїхав до Москви з далекої України, безвісним сільським священиком [9]. Виявилось, що покійний професор, перебуваючи в Москві, був у найтісніших зв`язках і відносинах із багатьма своїми товаришами по семінарії, які служили сільськими священиками, мав на них великий моральний вплив і часто допомагав їм не лише порадою і доброю участю, а й матеріально. В цій простій прощальній промові Малоросія, що була завжди незмінне палко, але розумно любимою Юркевичем, посилала свій прощальний привіт на його далеку могилу» [10].

Крім згаданого нами брата (А.Д. Юркевича), в родині залишилось ще два брати: один – учений монах Угшського монастиря (недалеко від Москви), якому приписується авторство книги «Опис Угшського монастиря», другий – залишався священиком на місці свого батька в селі Липлявоє Золотоніського повіту Полтавської губернії.

Література:

1. Ключевский В.О. Из писем П.П. Гвоздеву  П. Д. Юркевич. Философские произведения. - М.: Правда, 1990. - 670 с.

2. Див. [I]. С. 539-540.

3. Ходзицкий А. Проф. философии Памфил Данилович Юркевич (1826-1874)  Вера и разум. 1914. Кн. 22. - С. 558-580.

4. Костомаров И.И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. - К.: Наук. думка. 1992.

5. Див. [4].

6. Див. [З].

7. Абрамов А.И. Памфил Данилович Юркевич  Юркевич П.Д. Философские произведения. - М.: Правда, 1990.

8. Юркевич П.Д. Язык физиологов и психологов  Русский Вестник. 1862. № 4. С, 912-934; №5. С. 375-392; №6. С. 733- 766; №8. С. 661-704; Юркевич П.Д. Педагогическая литература (В.Спасович. Учебник уголовного права. Т. 1. Вып. 1. М., 1863). Письма к С.И. Баршеву  Современная летопись. 1864. №9. С. 6-9; № 10. С. 4-7; № 11. С. 3-7; Швеглер А. История философии: Пер. с нем. За ред. П. Д. Юркевича/. Вып. 1-11. - М., 1864; Юркевич П.Д. Чтения о воспитании. - М.: Изд-во Н. Чепелевского, 1865. - 272 с.; Юркевич П.Д. Общие основания методики  Педагогический сб. 1865. Кн. 13 (октябрь). С. 1060-1069; Юркевич П.Д. Разум по учению Платона и опыт по учению Канта. Речь, произнесённая в Торжественном собрании Императорского Московского университета 12-го января 1866 года  Московские университетские Известия. 1866. № 5. С. 321-392; Юркевич П.Д. Курс обшей педагогики с приложениями. - М., 1869. 404 с.; Юркевич П.Д. Игра подспудных сил. По вопросу диспута профессора Струве  Русский Вестник. 1870. №4. С. 701-755; Юркевич П.Д. План и силы для первоначальной школы  ЖМНП. 1870. Т. 148, № 3. - С. 1-29; № 4. С. 95-123; Юркевич П.Д. Идеи и факты из истории педагогики (Л. Модзалевский. Очерк истории воспитания и обучения с древнейших до наших времён. Сб. 1866-1867)  ЖМНП. 1870. Т. 151, №9. С. 1.2; №10. - С. 127-188; Юркевич П.Д, Будущность звуковой методы (по поводу азбуки свящ. В.Никольского - М.. 1871) ЖМНП. 1872. Т. 160,№З.С. 1-32.

9. «Вчений муже! Я твій земляк, Полтавець. Я приніс на твою могилу пригорщу рідної землі».

10. Див. [З]. Кн. 24. - С. 835-860.

Ю.Т. РОЖДЕСТВЕНСЬКИЙ


Тэги: Рождественский Ю.Т. 

Разработка - компания Мегаинфо